Рецепт учительського щастя

 Рецепт учительського щастя

Візьміть чашу терпіння.

Налийте туди повне серце любові.

Вкиньте дві повні пригорщі щедрості.

Хлюпніть туди ж гумору.

Густо посипте добром.

Додайте якомога більше віри.

І все це добре перемішайте.

Потім намажте на шматок відпущеного вам життя

І пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху.

А Бог дарував мені вчительську долю.
Не ту, що гладенька; не ту, що по полю
Між квітів пахучих стежиною в’ється,
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа; не ту, що не знає,
Де мрія дитяча по світу блукає…
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спиниш, не скажеш: доволі…
Бо вчитель — це сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а нею прожити,
І душу дитячу у щастя зліпити,
Любов’ю горіти, на мить не згасати,
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути,
Щоб радість відчути — Людиною бути.
У тому вся суть: не для себе прожити,
А когось хоч трішки навчити любити,
Побігти в ромашки по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.