Вчіться у вчора, живіть сьогодні, сподівайтеся на завтра. Головне - не припиняти задавати питання ... Ніколи не втрачайте священної допитливості.
Альберт Ейнштейн
Таємниця викликає здивування,
а подив – основа людського бажання зрозуміти.
1. Географічні
У мене є шість помічників. Я їм зобов’язаний усім. Їх імена: Хто? Чому? Коли? Що? Де? та Як? |
Так були б розташовані сучасні держави
на прадавньому материку Пангея
Придивіться уважно до малюнка. Скільки тварин і хто саме заховався у горі?
Ізолінії - це лінії, що з'єднують на картах ...
ізобата | ізолінія глибин океану, моря, озера |
ізобронта | ізолінія однакової кількості днів із грозою |
ізохазма | ізолінія повторюваності полярних сяйв |
ізотерма | лінія однакових температур води чи повітря |
ізогаліни | ізолінії однакової солоності води. Лінія (чи поверхня), яка з'єднує точки з однаковим вмістом солей в підземних водах чи поверхневих водних об'єктах |
ізопікни | лінії однакової густини води |
ізогони | лінії з однаковим магнітним схиленням |
ізобара | лінії однакових атмосферних тисків |
ізокліни | лінії рівних магнітних нахилень |
ізоплети | лінії однакових значень довільної метеорологічної, чи океанологіної, величини (зазвичай на графіку) |
ізостери | лінії однакових питомих об'ємів на діаграмах морських гідрологічних розрізів |
ізогієти | лінії, які на карті з'єднують точки з однаковими показниками атмосферних опадів |
ізоанемони | ізолінії середньорічної швидкості вітру |
ізоаномали | лінії, які з'єднують на гравіметричних картах точки з рівними значеннями аномалій прискорення сили тяжіння |
ізовмісти | лінії, що з'єднують точки з однаковими величинами вмісту того чи іншого компонента корисної копалини |
ізоглибини | лінії, які з'єднують точки з однаковими глибинами залягання корисних копалин |
ізоградієнти | лінії, які з'єднують точки з однаковими градієнтами поверхні |
ізокореляти | лінії, які з'єднують точки з однаковими величинами коефіцієнта кореляції |
ізорахії | ізолінії висоти морських припливів |
ізорезистиви | лінії однакових електричних опорів гірських порід при електророзвідці методом опорів |
«Багатоповерхові» озера
Недалеко від Польського півострова, у водах Баренцового моря, є столоподібний кам’янистий, вкритий рідкою тундровою рослинністю острівфв Кільдін. В його прибережних водах, як ніде в таких високих широтах, дуже багато водоростей ламінарій і морської капусти, що накопичується тут тисячами тонн. Але головне, чим привертає до себе увагу острів, — це єдине в своєму роді на Землі озеро Могильне. Знаходиться воно в південно-східній, найбільш низовинній частині острова. Його площа понад 900 кв. км. Глибина озера досягає 17 м, довжина — близько 400 м, найбільша ширина — 250 м.
Озеро Могильне цікаве тим, що вода в ньому розміщується п’ятьма шарами — «поверхами», з характерним для кожного з них тваринним світом і рослинністю. На нижньому «поверсі», біля самого дна, вода насичена шкідливим газом — сірководнем, і життя його дуже збіднене.
Тут є лише бак¬терії, здатні існувати без кисню. Вода другого «по¬верху» червона, бо кишить пурпуровими бактеріями. Цей шар є немовби живим «заслоном» від сірководню, що піднімається з дна озера. Без такого «санпоста» сірководень досягнув би верхніх шарів озера, і вони були б також непридатними для життя. Третій «поверх» заповнює прозора морська вода. Тварини і рослини тут також морські: тріска, морські окуні тощо. Від родичів, що живуть у Баренцовому морі, вони різняться лише значно меншими розмірами. Вчені називають цих морсь¬ких риб «полоненими» Могильного озера. Четвертий «поверх» — шар солонуватої води. Тут мешка¬ють як прісноводні риби й організми, так і деякі морські (медузи, рачки). Нарешті, верхній «поверх» озера становить шестиметровий шар прісної води — царство прісноводних риб і організмів. Чому вода в озері розміщена шарами і не змішується? Як по¬трапили до озера морські й прісноводні риби? Чому морські організми Баренцового моря і Могильного озера неоднакові за розмірами? Багато довелося працювати ученим, щоб розгадати ці таємниці. Встановлено, що озеро Могильне давнього походження. Це залишки моря, яке вкривало весь острів. Коли море почало відступати, у цьому місці спочатку утворилася невелика морська затока. Згодом, з підняттям острова, затока перетворилася на озеро, відгороджене від моря перешийком з гальки й піску. Під час припливу морська вода просочується через перешийок в озеро саме в тому місці, де розміщений шар солоної води, а під час відпливу, коли рівень озера стає вищим над рівнем моря, солона вода повертається в море. Ось чому вода у третьому «поверсі» безперервно поновлюється і тут живуть морські організми.
За довгий час існування озера морські риби та інші організми пристосувалися до середовища, в якому живуть, і зменшилися за розмірами. Щодо розподілу води за шарами, то це пояснюється просто. Солона вода важча, а прісна — легша. Вони не змішуються, тому що перша йде знизу, а друга від дощів і талого снігу стікає в озеро зверху. Подібні озера є й у Північній Америці. На півночі Аляски заходить далеко в Північний Льодовитий океан мис Барроу. Тут і розташоване незвичайне озеро Ну- вук. На відміну від Могильного це озеро менше за площею і має тільки два «поверхи»: верхній — прісноводний і нижній — гірко-солоний. Значну частину року озеро вкрите кригою. При цьому часто весь двометровий шар прісної води повністю замерзає. Вчені вважають, що озеро Нувук, подібно до Могильного, утворилося із затоки, відрізаної від моря внаслідок підняття суші. Так само, як у Могильному, у кожному з «поверхів» цього озера різна рослинність і тваринний світ.
У західній Канаді є озеро Падуел-Лейк. Воно, мабуть, найбільше з відомих багатоповерхових озер. Довжина його 50 км, глибина 300 м, верхній шар прісної води досягає 100 м. Ще кілька подібних озер виявлено в Норвегії.
На базарах і в селищах екваторіальної Африки часто можна побачити чудернацькі плоди, схожі на... звичайні ліверні ковбаси. Ростуть вони на високих деревах — кінеліях, чи, як їх ще називають, «ковбасних» деревах. Місцеве населення використовує ці рослини не як їжу, а для виготовлення різних прикрас, чайного посуду та келихів. Добувають з них також і жовту фарбу. Розмальовані порожні плоди підвішують до стелі як амулети. В деяких африканських селищах майже весь необхідний в господарстві посуд вирощують городники з гарбузів — калебас. Коли гарбуз ще зелений, його перев’язують мотузкою і дають вирости до потрібних розмірів. Посуд прикрашають різними малюнками, випалюючи їх або вирізьблюючи.
Такий своєрідний посуд виготовляють і мешканці середньоазіатських країн. Це в основному пляшки для зберігання кумису, в яких, як виявляється, він не псується. Для цього відбирають спеціальний сорт гарбузів, майже порожнистий, з тонкою і міцною шкіркою. Плоди підвішують, і вони, таким чином, ростуть у довжину, а їх верхня частина набуває форми шийки пляшки. Збирають ці гарбузи восени після перших заморозків. «Шийку» кожного гарбуза зрізують на кінчику і, насипавши туди трохи невеличких камінців, довго струшують його, щоб ліквідувати всі тонкі плівки. Потім повторюють цей же процес, насипавши всередину гарячої золи, яка випалює все зайве. Майбутню пляшку промивають киплячим наваром з арчі (місцевої рослини), просушують, прокопчують в арчовому димі і наповнюють рослинною олією, якою вона- насичується і стає блискучою, наче полірована. Ось тепер пляшка готова. Такі пляшки виготовляють різних розмірів від невеликих до 15-літрових бутелів.
Назви рекламують
На відміну від вищезгаданих, є на географічній карті назви, що, як туристські проспекти, рекламують певні якості своїх країн, островів, озер, річок, міст чи інших географічних об’єктів. Так, назва розташованої у Центральній Америці невеликої держави Коста-Ріки у перекладі з іспанської мови на українську означає — «багатий берег». Саме так назвав цю місцевість ще у 1502 р. Христофор Колумб, вражений великою кількістю золотих при¬крас у її мешканців.
Назва групи невеликих вулканічних Ліпарських островів, розташованих у Тірренському морі поблизу Апеннінськото півострова, в перекладі з італійської означає — «родючі» острови.
На схід від острова Куби знаходиться острів Пуерто-Ріко. Його назва означає — «багатий порт». Островом «квітів» є острів Флорес в Індонезії, а один з найбільших островів цієї країни Суматра — «розкішним» островом. Розташований поблизу східних берегів Африки в Індійському океані острів
Сокотра в перекладі з санскритської означає — острів «удачі», можливо тому, що тут дмуть сильні пасатні вітри. У період вітрильного флоту досягти острова було справою нелегкою. А от назва озера Ханка, що знаходиться на кордоні Росії і Китаю, у перекладі з китайської означає — озеро «процвітання і благоденства».
Назви-подарунки
Багато географічних назв утворено від власних імен. Безумовно, переважна більшість політичних діячів, дослідників, мандрівників та мореплавців, чиї імена увічнені на географічній карті, своїм неоціненним внеском у науку і культуру заслуговує на вічну пам’ять вдячних нащадків. Та деякі географічні назви носять імена випадкових людей, які не мали ніякого відношення до історії географічних досліджень, але з різних обст^иц і міркувань, з ласки деяких мандрівників міцно закріпилися на географічній карті. Такі географічні назви, що виникали на карті в різні часи, є не що інше, як своєрідні подарунки окремим особам. Чи відомо вам, наприклад, як називають найвищу гірську вершину земної кулі на англійських картах? Широковживаної назви Джомолунгма ви там не знайдете. Замість неї прочитаєте — «Еверест». Це типова назва-подарунок. Полковник Джон Еверест —чиновник, який у середині минулого століття очолював англійське топографічне управління. Його підлеглі працювали над визначенням висот у Гімалаях, а сам полковник ніколи не бував на півострові Індостані і не бачив свою величезну «тезку». Адже, як писали в ті часи деякі учені, він мав справу не з горами, а з паперами. У 1954 р. англійські географи хотіли «передарувати» цю гору нинішній королеві, тобто назвати її піком Єлизавети, та остання, що робить їй честь, не погодилася прийняти подарунок. Біля південних берегів Австралії розташований великий острів — Тасманія. Протягом тривалого часу на географічних картах він мав назву Ван-Діменова Земля, хоч відкрив її голландський капітан Абель Тасман. Справа в тому, що цей талановитий, але бідний моряк насмілився покохати дочку такої*багатої і вельможної особи, як сам губернатор Нідерландської Ост-Індії Ван- Дімен, і навіть просив її руки. Намагаючись назав¬жди позбавитись «зухвалого злидаря», губернатор послав його в небезпечну і тривалу подорож на розшуки невідомого Південного материка у водах Тихого та Індійського океанів. З порту Батавія (Джа¬карта), що міститься на північному заході острова Ява, Тасман вирушив через Індійський океан на південь до 40 паралелі, а потім тривалий час плив на схід. І ось моряки побачили одягнені в зелені барви гористі береги якоїсь землі. Тасман назвав її Ван- Діменовою Землею. Однак дослідити її капітану не довелося: серед марновірних матросів пройшла чутка, ніби вони досягли країни, населеної злими велетнями. Прийшлося плисти далі. Через 10 днів шляху на горизонті показалася нова земля, яку, як і попередню, Тасман прийняв за північні береги розшукуваної Південної Землі (насправді ж це була Нова Зеландія). Досягнувши її північного мису, Тасман назвав його на честь своєї коханої мисом Марії Ван-Дімен. Під час цієї подорожі, яка зробила нікому невідомого моряка одним з найвидатніших мо¬реплавців земної кулі, Тасман відкрив також кілька великих архіпелагів у Тихому океані. Однак губернатор так і не віддав за нього свою доньку, не бажаючи поріднитися з людиною простого походження. Ван-Діменова Земля понад 150 років вважалася південним півостровом австралійського материка. І лише в кінці XVIII ст. було встановлено, що це острів, віддалений від материка вузькою протокою. У середині XIX століття помилку, нарешті, виправили, і тепер ми читаємо: «острів Тасманія». А назва мису Марії Ван-Дімен (п-в Мелвілл) залишилася на згадку про нещасливе кохання великого мореплавця.
Багато подібних назв ще й досі є на географічній карті Австралії. Так, у південний берег материка глибоко врізується вузька затока Спенсера. Капітан М. Фліндерс, який відкрив її в 1802 р., назвав затоку на честь високого начальника в морському міністерстві, такого самого як і Сент-Вінсент, чиє ім’я (щоб не образити і не нажити ворога) Фліндерс дав сусідній затоці. Південний півострів цього материка Вільсонс-Промонторі, названий на честь англійського вельможі «есквайра в Лондоні». Що ж до протилежного, північного півострова Кейп-Йорк і мису Йорк, то їх назва також «подарована» одному з діячів морського міністерства. А річку Муррей названо ім’ям Георга Мурра—керівника імперського геологічного управління. Багато незаслужених назв і на південному материку, так довго розшукуваному і в січні 1820 р. відкритому російськими мореплавцями Ф.Ф.Беллінсгаузеном і М.П.Лазаревим. Йдеться про Антарктиду. Поглянеш на її карту і ніби потрапляєш у якийсь середньовічний палац. Тут є і півострів (короля) Едуар- да VII, і Земля (німецького кайзера) Вільгельма II, а також Земля Вікторії, Королеви Мод тощо. Що ж до принцес і принців, то їх «володінь» ще більше: є тут Береги Принца Харальда, принцеси Марти, принцеси Ранхільди, принцеси Астрід та ін. Зрозуміло, ніхто з цих коронованих осіб не лише не досліджував, але й не бував на льодовому материку. Ці географічні назви — своєрідні подарунки. Подібні є й в інших частинах світу. Наприклад, затока Принцеси Шарлоти, бухта Принца Фредері- ка (Австралія), мис Принца Уельського (Аляска, США), що повинен був би зватися мисом Федорова і Гвоздьова — його першовідкривачів і т. д.
Назви-непорозуміння
У 1534 р. французький мореплавець Жак Картьє, досліджуючи північно-східні береги Нового Світу, досяг гирла невідомої великої повноводної річки. Висадившись на її лісистому березі, де було кілька індіанських вігвамів, він запитав мешканців, що вийшли назустріч, як називається ця місцевість. Індіанці, які не зрозуміли чужинця, відповіли: «Каната» чи «Канада». «Канада» — вирішив мореплавець і заніс цю назву на свою географічну карту. Йому, певно, й на думу не спало, що він зробив велику помилку, адже в перекладі з ірокезької мови ця назва означає «'селище». А назва п’ятого материка Австралія в перекладі означає «південна земля». Але ж відомо, що на самому півдні розташована не Австралія, а Антарктида, відкрита російськими мореплавцями. Що це — помилка? Так, але помилка обгрунтована. Справа в тому, що відкрита раніше за Антарктиду Австралія вважалася в ті часи саме тією таємничою південною землею, яку багато століть розшукували мореплавці і для якої вже заздалегідь знайшли відповідну назву. Але, мабуть, найбільш помилковою є назва одного з чотирьох океанів земної кулі — Тихого. Так назвав його відомий мореплавець Фернан Магеллан. Цей океан аж ніяк не можна вважати спокійним, тихим. Щоправда, він мав і більш вдалу назву — «Великий», але вона неприжилася. Серед безлічі географічних назв багато таких, що в деякій мірі характеризують об’єкт, якому вони належать. Але — не завжди! Найбільший російський далекосхідний острів Сахалін відокремлений від материка Євразії досить вузькою Татарською протокою, через яку ходить нині морський паром. Звідки ж така назва? Адже Татарстан, тобто Поволжя, а також Приуралля, Західний Сибір, чи інші місця проживання татар, розташовані за багато тисяч кілометрів звідси.
Та справа, виявляється, в тому, що російські землепроходці, зараховуючи до татарів усі незнайомі їм азіатські раси, зробили це й з мешканцями узбережжя згаданої протоки. Відомо, що Магелланова протока відокремлює від Південної Америки острів Вогняну Землю, відкриту Магелланом у 1520 р. Пливучи протокою вночі, мореплавці бачили з лівого борту багато вогнів, очевидно, від вогнищ, що їх палило тубільне населення. Тому Магеллан назвав цю землю «Тіерра дель Фуего», тобто «Земля вогнів». Картографи досить вільно повелися з назвою і дійшла вона до нас як така, що вказує на вулканічну природу острова, тоді як на Вогняній Землі немає жодного вулкана. Ось вам приклад того, як, здавалося б, незначна мовна помилка може порушити зміст географічного об’єкту. Перенесемося до берегів «Острова Свободи» — Куби. В його південно-східній частині розташовані гори Сьєрра-Мае- стра. Природним продовженням цих гір на захід є підводний хребет, що виходить на денну поверхню трьома невеликими острівцями, які звуться Каймановими (Великий Кайман, Малий Кайман, Кайман-Брак). Острови ці — улюблене місце зелених морських черепах, яких тут безліч. Тому першовідкривач островів Х.Колумб у 1503 р. назвав їх Черепаховими. Через 15 років після цього мореплавець Понсе де Леон сплутав ці острови з рифами, що тянуться на південь від острова Флоріда, де завжди багато кайманів. Це ввело в оману картографів, з ласки яких відтоді черепахові острови Колумба стали зватися Каймановими.
А ось ще один приклад неуважності. На американському березі Берінгової протоки розташоване місто Ном. Походження його назви пов’язано з досить курйозною історією. Французький морський офіцер наніс на карту невеличке селище і, не дізнавшись у місцевих жителів про його назву, поставив поруч з позначкою населеного пункта знак запитання і слово «ном», вказуючи, що назва його невідома і її треба з’ясувати. Американські ж картографи, готуючи до друку карту у 1849 р., не звернули увагу на примітку...
Назва великого портового міста і штату південноамериканської республіки Перу, в якому це місто знаходиться, зобов’язане непорозумінню іншого ґатунку. У 1537 р. на землю Перу на чолі загону конкістадорів з’явився дон Дієго де Альмагра. Звертаючись до імператора інків, якого з великим почетом на паланкіні винесли йому назустріч, іспанець, вказавши пальцем у землю, запитав: «Як зветься цей край?». Імператор зрозумів цей жест чужинця як прохання сісти в його присутності і вимовив — «Арекіпа», тобто «Сідай». Понад 400 років носить місто таку чудну назву.
Немає коментарів:
Дописати коментар